Зміст
Введення
1. Судовий процес
2. Правові основи захисту підприємництва
3. Захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності
3.1. Способи і механізми захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. Цивільно-правовий захист.
3.2. Кримінально-правова, адміністративно-правова та нотаріальна захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності.
3.3. Захист прав підприємців при їх порушенні незаконними актами державних органів
4. Розгляд господарських спорів загальними судами
5. Розгляд господарських спорів господарськими судами.
6. Розгляд господарських спорів третейськими судами.
Введення
Проблема забезпечення захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності в даний час набула особливої значущості у зв'язку з тим, що в ст. 42 Конституції України вперше закріплено право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. На конституційному рівні закріплено зобов'язання держави щодо захисту конкуренції у підприємницькій діяльності і неприпустимість підприємницької діяльності, спрямованої на монополізацію і недобросовісну конкуренцію. Як свідчить практика, підприємці нерідко безпорадні перед незаконними діями державних органів, особливо органів державної податкової служби та податкової поліції, митних, антимонопольних та інших контролюючих органів, а також органів місцевого самоврядування. Невміння або небажання суб'єктів підприємницької діяльності захищати свої порушені права, їхня пасивність негативно впливають на їхні інтереси, а також на сферу підприємництва, сприяють недобросовісності і численним порушенням державних органів. Однаково важливе значення має як реальне здійснення підприємцями своїх прав та виконання обов'язків, так і забезпечення здійснення наданих законодавством можливостей щодо припинення порушень прав, їх відновлення, компенсації збитків, заподіяних їх порушенням.
Необхідним для підприємців є також правильний вибір оптимального засобу захисту порушеного права в певній ситуації, що може реально впливати на забезпечення стабільності і надійності їх положення.
Для підприємців нерідко проблемою є правильний вибір і ефективне використання та застосування передбачених законодавством засобів захисту - тих правових засобів, за допомогою яких можна запобігти, припинити, усунути порушення прав, вони відновлюються, а також компенсуються збитки, завдані їх порушенням. Щоб змусити або спонукати правопорушника припинити дії, які порушують право підприємця, або запобігти такі дії, необхідно знати положення законодавства, що регулює різні засоби захисту, і вміти їх застосовувати. Таким чином, результати діяльності підприємців багато в чому залежать від їх знання законодавство і вміння захистити свої права, забезпечити відновлення порушених прав та їх судовий захист, вміння застосовувати всю сукупність засобів і заходів їх захисту.
Актуальність захисту прав підприємців зумовлена й тим, що хоч в Україні в цілому створена достатня нормативна база підприємництва, проте вона не забезпечує повною мірою поєднання свободи підприємництва і конкуренції з належним захистом прав підприємців, а також інтересів суспільства і держави. Слабкість і недосконалість правового захисту підприємництва, неврегульованість багатьох його аспектів, неузгодженість нормативних актів негативно впливають на ефективність підприємництва в Україні. Це також сприяє порушенням у сфері підприємництва, зокрема незаконного заняття підприємницькою діяльністю, зростанню економічної злочинності тощо Такі негативні явища, як зловживання монопольним становищем на ринку, ухилення від сплати податків, криміналізація підприємницької діяльності здебільшого пояснюються недосконалістю нормативно-правового режиму підприємництва.
Деякі з чинних охоронних правових засобів підприємницької діяльності в Україні, у тому числі засоби захисту і відповідальності, недосконалі як у їх визначенні, так і рекомендаціям підстав їх застосування та процедуру реалізації, що в цілому знижує дієвість забезпечення підприємництва. Це і зумовлює необхідність аналізу законодавства про охорону прав підприємців, в тому числі для визначення шляхів його вдосконалення. Часто права підприємців порушуються через незаконне втручання в їхню діяльність державних органів. Трапляються випадки порушення особистих немайнових прав підприємців. Тому аналізу законодавства про засоби захисту від подібних порушень присвячені окремі розділи праці. Враховуючи, що пріоритетне для розвитку підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки в Україні має створення ефективних систем забезпечення доступу підприємців на ринок і вільної, добросовісної конкуренції у підприємців.
1. Судовий процес
Право на судовий захист гарантується ст. 6 Закону. Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.
Гласність судового процесу передбачена ст. 9 Закону. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Учасники судового розгляду та Інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото-і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також трансляції судового засідання допускаються з дозволу суду, в порядку, встановленому процесуальним законом. Розгляд справи в закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом. Судочинство в Україні здійснюється державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою і послугами перекладача в судовому процесі. У випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується державою.
У ст. 11 Закону зазначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території Україні. Обов'язковість урахування судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом. Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Невиконання судових рішень тягне передбачену законом відповідальність. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Самостійність судів і незалежність су / дев підкреслена в ст. 14 Закону. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-небудь впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено процесуальним законом. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у який-небудь спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне передбачену законом відповідальність. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнім переконанням, що грунтується на вимогах закону.
2. Правові основи захисту підприємництва
Права і інтереси, які охороняються законом, суб'єктів підприємницької діяльності гарантуються нормами цивільного матеріального права. Кожен підприємець має право припиняти дії і акти громадян і юридичних осіб і органів державної влади, органів місцевого самоврядування, які порушують або обмежують його права і законні інтереси. Право на підприємницьку діяльність включає можливість захисту від неправомірних дій як інших підприємців, так і з боку державних органів, в тому числі право на оскарження їх діяльності, яке обмежує це право.
Захист підприємців від порушення їх майнових прав органами державної влади та органами місцевого самоврядування має конституційну основу. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Підприємець має право на відшкодування відповідним державним органом заподіяних йому збитків, яке може бути реалізовано в судовому порядку.
3. Захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності
3.1. Способи і механізми захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. Цивільно-правовий захист
Зважаючи комплексного характеру підприємницького права, захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється за допомогою норм багатьох галузей права: цивільного, адміністративного, кримінального, трудового та інших. Проте засоби охорони зазначених чотирьох галузей права можна вважати найважливішими. А зважаючи на те, що основною метою підприємницької діяльності є отримання прибутку (тобто яка-небудь діяльність суб'єкта підприємницької діяльності в кінцевому підсумку зводиться до збереження та за можливості збільшення власного матеріального достатку), саме цивільно-правові засоби захисту порушених прав та інтересів підприємців можна вважати базовими.
Розглядаючи цивільно-правові засоби захисту прав підприємців, слід звернутися до ст. 6 Цивільного кодексу, яка поширюється на правовідносини у сфері підприємництва. Доцільно детальніше зупинитися на складених збитків, які підлягають відшкодуванню, випадках обмеження розміру їх відшкодування (відповідальності) (див., наприклад: ст. 363 "Розмір відповідальності автотранспортної організації за втрату, нестачу та пошкодження вантажу" Цивільного кодексу України тощо).
Бажано розглянути також "інші засоби [захисту], передбачені законом". До них можна віднести, зокрема, способи забезпечення виконання зобов'язань (реалізація заставленого майна, правило про залишення завдатку в задаткоодержувача або сплата ним завдатку в подвійному розмірі). На обговорення можна винести питання про можливість віднесення до засобів цивільно-правового захисту виплати страхового відшкодування.
У цьому питанні слід чітко розмежувати цивільно-правовий захист та захист за допомогою норм трудового права майнових прав підприємців (зокрема, за суб'єктами правовідносин, за обсягом відповідальності). Розглядаючи обсяг відповідальності, слід зупинитися на випадках обмеженою та повної відповідальності по трудовому праву, особливу увагу приділяючи порядку та суб'єктам укладення договору про повну матеріальну відповідальність, зокрема тому, що такий договір може укладатися виключно з особою, посада якого визначена законодавством у відповідному переліку ( див., наприклад: постанову Державного комітету Ради Міністрів Україні з праці і соціальних питань). Механізм захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності становлять об'єктивно наявні можливості для реалізації вищенаведених способів захисту. До них можна віднести: врегулювання спору у позасудовому порядку; розгляд і вирішення заяв, скарг та інших документів органами виконавчої влади в порядку підлеглості; надання захисту правоохоронними органами в межах їх компетенції; нотаріальна захист; судовий захист (в тому числі - Конституційним Судом України, загальними судами, господарськими і третейськими судами).
3.2. Кримінально-правова, адміністративно-правова та нотаріальна захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності
Кримінально-правовий захист у сфері підприємницької діяльності полягає у встановленні відповідальності за порушення прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. Розглядаючи цей вид захисту, можна виділити захист від незаконного втручання державних органів та посадових осіб у підприємницьку діяльність (зокрема, ст. Ст. 206, 364, 365 Кримінального кодексу України); захист від порушень організаційного характеру (ст. ст. 202, 203 , 205, 228 Кримінального кодексу України); захист від порушень виробничо-господарського характеру (ст. ст. 225, 227 Кримінального кодексу України); захист від фінансових порушень (ст. ст. 218-222 Кримінального кодексу України) та інші види захисту. Ця градація за видами є кілька умовною, тому допускаються інші її варіанти.
Адміністративно-правовий захист у сфері підприємництва є більш широкою, ніж кримінально-правовий, оскільки охоплює не тільки відповідальність за порушення прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності (див., наприклад: ст. Ст. 164, 1643, 166 - 1664 Кодексу України про адміністративні правопорушення), але й встановлює процедуру відомчої захисту (розгляд і вирішення заяв, скарг та інших документів органами виконавчої влади в порядку підлеглості (див.: наприклад: Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби). Адміністративно-правовий захист може здійснюватися і спеціалізованими органами, яким надано відповідні повноваження у сфері підприємництва (наприклад: Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва (див.: Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва). Можна подискутувати з приводу розмежування адміністративної та фінансової відповідальності (фінансових санкцій) суб'єкта підприємницької діяльності, зважаючи на відсутність у Конституції України такого виду відповідальності, як фінансова. Найкращим чином це робити на прикладі юридичної особи, яка була притягнута до відповідальності за несплату податків у належному розмірі, роблячи прив'язку до термінів накладення адміністративного стягнення і інших ознак адміністративної відповідальності. Обов'язково слід наголошувати на тому, що зараз це питання вирішене на рівні рішення Конституційного Суду України (див.: рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб).
Введення
1. Судовий процес
2. Правові основи захисту підприємництва
3. Захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності
3.1. Способи і механізми захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. Цивільно-правовий захист.
3.2. Кримінально-правова, адміністративно-правова та нотаріальна захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності.
3.3. Захист прав підприємців при їх порушенні незаконними актами державних органів
4. Розгляд господарських спорів загальними судами
5. Розгляд господарських спорів господарськими судами.
6. Розгляд господарських спорів третейськими судами.
Введення
Проблема забезпечення захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності в даний час набула особливої значущості у зв'язку з тим, що в ст. 42 Конституції України вперше закріплено право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. На конституційному рівні закріплено зобов'язання держави щодо захисту конкуренції у підприємницькій діяльності і неприпустимість підприємницької діяльності, спрямованої на монополізацію і недобросовісну конкуренцію. Як свідчить практика, підприємці нерідко безпорадні перед незаконними діями державних органів, особливо органів державної податкової служби та податкової поліції, митних, антимонопольних та інших контролюючих органів, а також органів місцевого самоврядування. Невміння або небажання суб'єктів підприємницької діяльності захищати свої порушені права, їхня пасивність негативно впливають на їхні інтереси, а також на сферу підприємництва, сприяють недобросовісності і численним порушенням державних органів. Однаково важливе значення має як реальне здійснення підприємцями своїх прав та виконання обов'язків, так і забезпечення здійснення наданих законодавством можливостей щодо припинення порушень прав, їх відновлення, компенсації збитків, заподіяних їх порушенням.
Необхідним для підприємців є також правильний вибір оптимального засобу захисту порушеного права в певній ситуації, що може реально впливати на забезпечення стабільності і надійності їх положення.
Для підприємців нерідко проблемою є правильний вибір і ефективне використання та застосування передбачених законодавством засобів захисту - тих правових засобів, за допомогою яких можна запобігти, припинити, усунути порушення прав, вони відновлюються, а також компенсуються збитки, завдані їх порушенням. Щоб змусити або спонукати правопорушника припинити дії, які порушують право підприємця, або запобігти такі дії, необхідно знати положення законодавства, що регулює різні засоби захисту, і вміти їх застосовувати. Таким чином, результати діяльності підприємців багато в чому залежать від їх знання законодавство і вміння захистити свої права, забезпечити відновлення порушених прав та їх судовий захист, вміння застосовувати всю сукупність засобів і заходів їх захисту.
Актуальність захисту прав підприємців зумовлена й тим, що хоч в Україні в цілому створена достатня нормативна база підприємництва, проте вона не забезпечує повною мірою поєднання свободи підприємництва і конкуренції з належним захистом прав підприємців, а також інтересів суспільства і держави. Слабкість і недосконалість правового захисту підприємництва, неврегульованість багатьох його аспектів, неузгодженість нормативних актів негативно впливають на ефективність підприємництва в Україні. Це також сприяє порушенням у сфері підприємництва, зокрема незаконного заняття підприємницькою діяльністю, зростанню економічної злочинності тощо Такі негативні явища, як зловживання монопольним становищем на ринку, ухилення від сплати податків, криміналізація підприємницької діяльності здебільшого пояснюються недосконалістю нормативно-правового режиму підприємництва.
Деякі з чинних охоронних правових засобів підприємницької діяльності в Україні, у тому числі засоби захисту і відповідальності, недосконалі як у їх визначенні, так і рекомендаціям підстав їх застосування та процедуру реалізації, що в цілому знижує дієвість забезпечення підприємництва. Це і зумовлює необхідність аналізу законодавства про охорону прав підприємців, в тому числі для визначення шляхів його вдосконалення. Часто права підприємців порушуються через незаконне втручання в їхню діяльність державних органів. Трапляються випадки порушення особистих немайнових прав підприємців. Тому аналізу законодавства про засоби захисту від подібних порушень присвячені окремі розділи праці. Враховуючи, що пріоритетне для розвитку підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки в Україні має створення ефективних систем забезпечення доступу підприємців на ринок і вільної, добросовісної конкуренції у підприємців.
1. Судовий процес
Право на судовий захист гарантується ст. 6 Закону. Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.
Гласність судового процесу передбачена ст. 9 Закону. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Учасники судового розгляду та Інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото-і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також трансляції судового засідання допускаються з дозволу суду, в порядку, встановленому процесуальним законом. Розгляд справи в закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом. Судочинство в Україні здійснюється державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою і послугами перекладача в судовому процесі. У випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується державою.
У ст. 11 Закону зазначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території Україні. Обов'язковість урахування судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом. Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Невиконання судових рішень тягне передбачену законом відповідальність. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Самостійність судів і незалежність су / дев підкреслена в ст. 14 Закону. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-небудь впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено процесуальним законом. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у який-небудь спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне передбачену законом відповідальність. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнім переконанням, що грунтується на вимогах закону.
2. Правові основи захисту підприємництва
Права і інтереси, які охороняються законом, суб'єктів підприємницької діяльності гарантуються нормами цивільного матеріального права. Кожен підприємець має право припиняти дії і акти громадян і юридичних осіб і органів державної влади, органів місцевого самоврядування, які порушують або обмежують його права і законні інтереси. Право на підприємницьку діяльність включає можливість захисту від неправомірних дій як інших підприємців, так і з боку державних органів, в тому числі право на оскарження їх діяльності, яке обмежує це право.
Захист підприємців від порушення їх майнових прав органами державної влади та органами місцевого самоврядування має конституційну основу. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Підприємець має право на відшкодування відповідним державним органом заподіяних йому збитків, яке може бути реалізовано в судовому порядку.
3. Захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності
3.1. Способи і механізми захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. Цивільно-правовий захист
Зважаючи комплексного характеру підприємницького права, захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється за допомогою норм багатьох галузей права: цивільного, адміністративного, кримінального, трудового та інших. Проте засоби охорони зазначених чотирьох галузей права можна вважати найважливішими. А зважаючи на те, що основною метою підприємницької діяльності є отримання прибутку (тобто яка-небудь діяльність суб'єкта підприємницької діяльності в кінцевому підсумку зводиться до збереження та за можливості збільшення власного матеріального достатку), саме цивільно-правові засоби захисту порушених прав та інтересів підприємців можна вважати базовими.
Розглядаючи цивільно-правові засоби захисту прав підприємців, слід звернутися до ст. 6 Цивільного кодексу, яка поширюється на правовідносини у сфері підприємництва. Доцільно детальніше зупинитися на складених збитків, які підлягають відшкодуванню, випадках обмеження розміру їх відшкодування (відповідальності) (див., наприклад: ст. 363 "Розмір відповідальності автотранспортної організації за втрату, нестачу та пошкодження вантажу" Цивільного кодексу України тощо).
Бажано розглянути також "інші засоби [захисту], передбачені законом". До них можна віднести, зокрема, способи забезпечення виконання зобов'язань (реалізація заставленого майна, правило про залишення завдатку в задаткоодержувача або сплата ним завдатку в подвійному розмірі). На обговорення можна винести питання про можливість віднесення до засобів цивільно-правового захисту виплати страхового відшкодування.
У цьому питанні слід чітко розмежувати цивільно-правовий захист та захист за допомогою норм трудового права майнових прав підприємців (зокрема, за суб'єктами правовідносин, за обсягом відповідальності). Розглядаючи обсяг відповідальності, слід зупинитися на випадках обмеженою та повної відповідальності по трудовому праву, особливу увагу приділяючи порядку та суб'єктам укладення договору про повну матеріальну відповідальність, зокрема тому, що такий договір може укладатися виключно з особою, посада якого визначена законодавством у відповідному переліку ( див., наприклад: постанову Державного комітету Ради Міністрів Україні з праці і соціальних питань). Механізм захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності становлять об'єктивно наявні можливості для реалізації вищенаведених способів захисту. До них можна віднести: врегулювання спору у позасудовому порядку; розгляд і вирішення заяв, скарг та інших документів органами виконавчої влади в порядку підлеглості; надання захисту правоохоронними органами в межах їх компетенції; нотаріальна захист; судовий захист (в тому числі - Конституційним Судом України, загальними судами, господарськими і третейськими судами).
3.2. Кримінально-правова, адміністративно-правова та нотаріальна захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності
Кримінально-правовий захист у сфері підприємницької діяльності полягає у встановленні відповідальності за порушення прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. Розглядаючи цей вид захисту, можна виділити захист від незаконного втручання державних органів та посадових осіб у підприємницьку діяльність (зокрема, ст. Ст. 206, 364, 365 Кримінального кодексу України); захист від порушень організаційного характеру (ст. ст. 202, 203 , 205, 228 Кримінального кодексу України); захист від порушень виробничо-господарського характеру (ст. ст. 225, 227 Кримінального кодексу України); захист від фінансових порушень (ст. ст. 218-222 Кримінального кодексу України) та інші види захисту. Ця градація за видами є кілька умовною, тому допускаються інші її варіанти.
Адміністративно-правовий захист у сфері підприємництва є більш широкою, ніж кримінально-правовий, оскільки охоплює не тільки відповідальність за порушення прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності (див., наприклад: ст. Ст. 164, 1643, 166 - 1664 Кодексу України про адміністративні правопорушення), але й встановлює процедуру відомчої захисту (розгляд і вирішення заяв, скарг та інших документів органами виконавчої влади в порядку підлеглості (див.: наприклад: Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби). Адміністративно-правовий захист може здійснюватися і спеціалізованими органами, яким надано відповідні повноваження у сфері підприємництва (наприклад: Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва (див.: Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва). Можна подискутувати з приводу розмежування адміністративної та фінансової відповідальності (фінансових санкцій) суб'єкта підприємницької діяльності, зважаючи на відсутність у Конституції України такого виду відповідальності, як фінансова. Найкращим чином це робити на прикладі юридичної особи, яка була притягнута до відповідальності за несплату податків у належному розмірі, роблячи прив'язку до термінів накладення адміністративного стягнення і інших ознак адміністративної відповідальності. Обов'язково слід наголошувати на тому, що зараз це питання вирішене на рівні рішення Конституційного Суду України (див.: рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб).
Особливістю нотаріальної захисту є те, що йому властивий превентивний характер. Це означає, що інститут нотаріату, зокрема, сприяє дотриманню прав власності, адже нотаріуси простежують шлях, яким пройшло майно від першого власника до останнього, попереджаючи нового власника про можливі зобов'язання, що обтяжують майно, що відчужується. Слід також звернути увагу на те, що нотаріат виконує функцію фіксації (щодо законодавчого визначення нотаріату на відповідні органи та посадових осіб покладається обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, з метою надання їм юридичної достовірності).
При розгляді цього питання більш докладно радимо зупинитися на порядку і значення вчинення нотаріусами виконавчих написів.
3.3. Захист прав підприємців при їх порушенні незаконними актами державних органів
Право на підприємницьку діяльність включає можливість захисту від неправомірних дій, як інших підприємців, так і з боку держави в особі її органів, в тому числі право на оскарження їх поведінки, яке обмежує це право.
Захист підприємців від втручання в їхню діяльність державних органів має конституційну основу. Відповідно до ст. 55 Конституції України «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій! чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб ». «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень» (ст. 50 Конституції України ).
Одним з важливих і поширених засобів захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності є визнання судом або арбітражним судом виданого державним чи іншим органом незаконного акта недійсним (повністю або в частині). У ч. 4 ст. 15 Закону України «Про підприємництво» зазначено, що у разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або арбітражного суду з заявою про визнання такого акта недійсним.
Як випливає із Закону, підставою застосування цього засобу захисту є видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства. Оскільки це дві самостійні підстави, то документ може бути визнаний недійсним як акт, що відповідає вимогам законодавства, але ухвалений з перевищенням компетенції відповідного органу, так і, навпаки, прийнятий в межах його компетенції, але суперечить законодавству.
Перевищення компетенції державного органу означає видання ним акту поза його компетенцією. Порушення актом державного органу вимог законодавства - це протиріччя законодавству прийнятого акту, як за його змістом, так і за формою, порядку і термінів прийняття.
Неправомірні акти державних органів, що зачіпають права підприємців, порушують два заборони, встановлені Законом «Про підприємництво». Перший - загальний заборона, встановлена в ч. 3 ст. 15 Закону «Про підприємництво»: втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України права державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємців. Інший - спеціальна заборона, сформульований у ч. 4 ст. 15: не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності по відношенню до суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.
Визнання незаконного акта недійсним може застосовуватися як єдиний засіб захисту (коли для захисту підприємців достатньо визнання акта недійсним), або поєднуватися з іншими заходами захисту і відповідальності. Так, визнання недійсним акту державного або іншого органу може з'єднуватися з застосуванням передбаченою ч. 6 ст. 15 Закону «Про підприємництво», п. 2 ст. 27 Закону України «Про підприємства в Україні» заходи цивільно-правової відповідальності - стягненням судом або арбітражним судом за позовом підприємця збитків, заподіяних йому в результаті виконання вказівок державних або інших органів або їх посадових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця.
Нерідко в практиці об'єднується вимога про визнання недійсним актів державних органів з позовом про повернення (зворотне стягнення) необгрунтовано списаних цими органами у безспірному порядку сум. Суб'єкти підприємницької діяльності звертаються до арбітражного суду з позовами про повернення з бюджету незаконно списаних штрафів, інших фінансових санкцій, недоімо?; З податків та інших обов'язкових платежах до бюджету.
З метою однакового і правильного вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та. інших органів, президія Вищого арбітражного суду України дав роз'яснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. № 02-5/35.
Таким чином, засобами захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності від незаконних актів державних органів, їх втручання в господарську діяльність підприємців є:
визнання недійсними (повністю або в частині) актів державних та інших органів, не відповідають законодавству і порушують охоронювані законом права та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності;
повернення з бюджету грошових коштів, безпідставно списаних у вигляді економічних (фінансових) санкцій або з інших підстав державними органами в безспірному порядку;
відшкодування збитків, заподіяних підприємцям неправомірними актами державних органів.
4. Розгляд господарських спорів загальними судами
Обговорення питання розгляду господарських суперечок загальними судами може бути кілька скороченим, зважаючи на існування окремого курсу "Цивільний процес". Аналіз почнемо з положень ст. 124 Конституції України, згідно з якими юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. На це можна зробити посилання і при розгляді підвідомчості судам трудових спорів (немає необхідності попереднього звернення до комісії по трудових спорах).
Під час розгляду підвідомчості, правила щодо якої зазначені в ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України, доцільно акцентувати випадки підвідомчості загальним судам інших справ, віднесених законами до їх компетенції, зробивши тим самим прив'язку, зокрема, до інституту міжнародного комерційного арбітражу (можливість у випадках, передбачених законом, скасування рішення арбітражу загальним судом).
Розглядаючи процедуру пред'явлення позову, слід зауважити, що вона не передбачає обов'язковості досудового врегулювання спору, крім випадків, прямо зазначених законом (наприклад, звернення до суду з позовом до транспортної організації повинно передувати пред'явлення відповідної претензії - ст. 222 Господарського кодексу України). У цьому питанні бажано також розглянути вимоги до позовної заяви і супровідним документам.
5. Розгляд господарських спорів господарськими судами
Докладно слід розглянути питання вирішення господарських спорів господарськими судами. При визначенні підвідомчості справ цим судам можна в порядку обговорення зупинитися на питанні, в яких судах вирішуються спори, які виникають у зв'язку з оскарженням відмови у державній реєстрації приватного підприємства чи приватного підприємця. Також можна знову поставити питання, в яких судах вирішуються спори між приватними підприємцями (чи підприємцями і юридичними особами), не пов'язані із здійсненням ними господарської (підприємницької) діяльності (див., зокрема, вимоги щодо підвідомчості справ загальним судам - ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України та господарським судам - ст. 12 Господарського процесуального кодексу України).
Розглядаючи суб'єкти, які можуть подавати позовні заяви, обов'язково потрібно відзначити право прокурорів та їх заступників звертатися до господарського суду в інтересах держави, зважаючи на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України.
При розгляді законодавства, яке застосовується при вирішенні господарських спорів, можна помітити, що господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Зважаючи на це, варто визначитися з поняттям "законодавство" (див.: рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. З ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство" ), а також з можливістю суду не застосовувати акти Президента України та органів державної виконавчої влади (наприклад, Кабінету Міністрів України), якщо вони суперечать Конституції і законам України.
Певну увагу слід приділити положенням Господарського процесуального кодексу України щодо досудового врегулювання господарського спору з урахуванням роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування розділу II Господарського процесуального Кодексу України", зупиняючись, зокрема, на тому, що заходи досудового врегулювання господарських спорів застосовуються сторонами у випадках, передбачених цим Кодексом, а також за домовленістю між ними, якщо це обумовлено договором. На сьогодні Господарський процесуальний кодекс України передбачає обов'язкове досудове врегулювання як обов'язкова умова звернення до господарського суду для суперечок, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні.
Слід зупинитися і на обов'язкових реквізитів претензії, відзначаючи, що при їх відсутності документ не вважається претензією, а це може спричинити, відповідно, повернення позовної заяви.
Далі варто розглянути вимоги щодо подання позову (реквізити, ціна тощо) та відповідних документів. Обсяг подальшого розгляду господарського процесу залежить від наявності / відсутності спеціального курсу "Господарський процес", що присвячений саме цьому питанню (крім Господарського процесуального кодексу України, тут доцільно користуватися роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України") .
5.1. Право на звернення до господарського суду
Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом:
• визнання цих прав;
• відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право;
• присудження до виконання обов'язку в натурі;
• компенсації моральної шкоди;
• припинення або зміни правовідношення;
• стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
Захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, здійснюється, в основному, в господарському суді.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - Кодекс) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації "), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і інтересів, що охороняються законом. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Господарський суд порушує справи за позовними заявами:
* Підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів, які охороняються законом;
* Державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;
* Прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;
* Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, і засновує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При зверненні з позовом до господарського суду слід розрізняти поняття підвідомчості і підсудності справ.
Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарського суду, або сказано про вирішення спору в судовому порядку, слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, що визначені Законом України «Про господарський суд» і Господарським процесуальним кодексом України. При цьому необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Цивільного процесуального кодексу України у разі об'єднання декількох пов'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші - господарському суду, всі вимоги підлягають розгляду в суді, незалежно від статусу учасників спору.
Господарським судам підвідомчі такі справи:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:
- Спорів, які виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
- Спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
- Інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відомства інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
6. Розгляд господарських спорів третейськими судами
Питання розгляду господарських спорів третейськими судами на сьогодні врегульовано Господарським процесуальним кодексом України та Положенням про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями, установами.
Третейські суди можуть розглядати спори, які віднесені законодавством до компетенції господарських судів (крім спорів про визнання недійсними актів, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, пов'язаних з державною таємницею і справ про банкрутство).
Слід звернути увагу на те, що на відміну від інституту міжнародного комерційного арбітражу на рішення третейського суду може бути переданий господарський спір, незважаючи на наявність спеціального застереження про це в договорі. Слід також зупинитися на тому, що на спір, що передається на вирішення третейського суду, поширюються вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо досудового врегулювання господарського спору.
Розкриваючи переваги вирішення господарських спорів у третейських судах, можна вказати на відсутність необхідності сплати державного мита за розгляд таких справ.
При розгляді цього питання більш докладно радимо зупинитися на порядку і значення вчинення нотаріусами виконавчих написів.
3.3. Захист прав підприємців при їх порушенні незаконними актами державних органів
Право на підприємницьку діяльність включає можливість захисту від неправомірних дій, як інших підприємців, так і з боку держави в особі її органів, в тому числі право на оскарження їх поведінки, яке обмежує це право.
Захист підприємців від втручання в їхню діяльність державних органів має конституційну основу. Відповідно до ст. 55 Конституції України «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій! чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб ». «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень» (ст. 50 Конституції України ).
Одним з важливих і поширених засобів захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності є визнання судом або арбітражним судом виданого державним чи іншим органом незаконного акта недійсним (повністю або в частині). У ч. 4 ст. 15 Закону України «Про підприємництво» зазначено, що у разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або арбітражного суду з заявою про визнання такого акта недійсним.
Як випливає із Закону, підставою застосування цього засобу захисту є видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства. Оскільки це дві самостійні підстави, то документ може бути визнаний недійсним як акт, що відповідає вимогам законодавства, але ухвалений з перевищенням компетенції відповідного органу, так і, навпаки, прийнятий в межах його компетенції, але суперечить законодавству.
Перевищення компетенції державного органу означає видання ним акту поза його компетенцією. Порушення актом державного органу вимог законодавства - це протиріччя законодавству прийнятого акту, як за його змістом, так і за формою, порядку і термінів прийняття.
Неправомірні акти державних органів, що зачіпають права підприємців, порушують два заборони, встановлені Законом «Про підприємництво». Перший - загальний заборона, встановлена в ч. 3 ст. 15 Закону «Про підприємництво»: втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України права державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємців. Інший - спеціальна заборона, сформульований у ч. 4 ст. 15: не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності по відношенню до суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.
Визнання незаконного акта недійсним може застосовуватися як єдиний засіб захисту (коли для захисту підприємців достатньо визнання акта недійсним), або поєднуватися з іншими заходами захисту і відповідальності. Так, визнання недійсним акту державного або іншого органу може з'єднуватися з застосуванням передбаченою ч. 6 ст. 15 Закону «Про підприємництво», п. 2 ст. 27 Закону України «Про підприємства в Україні» заходи цивільно-правової відповідальності - стягненням судом або арбітражним судом за позовом підприємця збитків, заподіяних йому в результаті виконання вказівок державних або інших органів або їх посадових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця.
Нерідко в практиці об'єднується вимога про визнання недійсним актів державних органів з позовом про повернення (зворотне стягнення) необгрунтовано списаних цими органами у безспірному порядку сум. Суб'єкти підприємницької діяльності звертаються до арбітражного суду з позовами про повернення з бюджету незаконно списаних штрафів, інших фінансових санкцій, недоімо?; З податків та інших обов'язкових платежах до бюджету.
З метою однакового і правильного вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та. інших органів, президія Вищого арбітражного суду України дав роз'яснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. № 02-5/35.
Таким чином, засобами захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності від незаконних актів державних органів, їх втручання в господарську діяльність підприємців є:
визнання недійсними (повністю або в частині) актів державних та інших органів, не відповідають законодавству і порушують охоронювані законом права та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності;
повернення з бюджету грошових коштів, безпідставно списаних у вигляді економічних (фінансових) санкцій або з інших підстав державними органами в безспірному порядку;
відшкодування збитків, заподіяних підприємцям неправомірними актами державних органів.
4. Розгляд господарських спорів загальними судами
Обговорення питання розгляду господарських суперечок загальними судами може бути кілька скороченим, зважаючи на існування окремого курсу "Цивільний процес". Аналіз почнемо з положень ст. 124 Конституції України, згідно з якими юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. На це можна зробити посилання і при розгляді підвідомчості судам трудових спорів (немає необхідності попереднього звернення до комісії по трудових спорах).
Під час розгляду підвідомчості, правила щодо якої зазначені в ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України, доцільно акцентувати випадки підвідомчості загальним судам інших справ, віднесених законами до їх компетенції, зробивши тим самим прив'язку, зокрема, до інституту міжнародного комерційного арбітражу (можливість у випадках, передбачених законом, скасування рішення арбітражу загальним судом).
Розглядаючи процедуру пред'явлення позову, слід зауважити, що вона не передбачає обов'язковості досудового врегулювання спору, крім випадків, прямо зазначених законом (наприклад, звернення до суду з позовом до транспортної організації повинно передувати пред'явлення відповідної претензії - ст. 222 Господарського кодексу України). У цьому питанні бажано також розглянути вимоги до позовної заяви і супровідним документам.
5. Розгляд господарських спорів господарськими судами
Докладно слід розглянути питання вирішення господарських спорів господарськими судами. При визначенні підвідомчості справ цим судам можна в порядку обговорення зупинитися на питанні, в яких судах вирішуються спори, які виникають у зв'язку з оскарженням відмови у державній реєстрації приватного підприємства чи приватного підприємця. Також можна знову поставити питання, в яких судах вирішуються спори між приватними підприємцями (чи підприємцями і юридичними особами), не пов'язані із здійсненням ними господарської (підприємницької) діяльності (див., зокрема, вимоги щодо підвідомчості справ загальним судам - ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України та господарським судам - ст. 12 Господарського процесуального кодексу України).
Розглядаючи суб'єкти, які можуть подавати позовні заяви, обов'язково потрібно відзначити право прокурорів та їх заступників звертатися до господарського суду в інтересах держави, зважаючи на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України.
При розгляді законодавства, яке застосовується при вирішенні господарських спорів, можна помітити, що господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Зважаючи на це, варто визначитися з поняттям "законодавство" (див.: рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. З ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство" ), а також з можливістю суду не застосовувати акти Президента України та органів державної виконавчої влади (наприклад, Кабінету Міністрів України), якщо вони суперечать Конституції і законам України.
Певну увагу слід приділити положенням Господарського процесуального кодексу України щодо досудового врегулювання господарського спору з урахуванням роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування розділу II Господарського процесуального Кодексу України", зупиняючись, зокрема, на тому, що заходи досудового врегулювання господарських спорів застосовуються сторонами у випадках, передбачених цим Кодексом, а також за домовленістю між ними, якщо це обумовлено договором. На сьогодні Господарський процесуальний кодекс України передбачає обов'язкове досудове врегулювання як обов'язкова умова звернення до господарського суду для суперечок, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні.
Слід зупинитися і на обов'язкових реквізитів претензії, відзначаючи, що при їх відсутності документ не вважається претензією, а це може спричинити, відповідно, повернення позовної заяви.
Далі варто розглянути вимоги щодо подання позову (реквізити, ціна тощо) та відповідних документів. Обсяг подальшого розгляду господарського процесу залежить від наявності / відсутності спеціального курсу "Господарський процес", що присвячений саме цьому питанню (крім Господарського процесуального кодексу України, тут доцільно користуватися роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України") .
5.1. Право на звернення до господарського суду
Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом:
• визнання цих прав;
• відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право;
• присудження до виконання обов'язку в натурі;
• компенсації моральної шкоди;
• припинення або зміни правовідношення;
• стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
Захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, здійснюється, в основному, в господарському суді.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - Кодекс) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації "), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і інтересів, що охороняються законом. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Господарський суд порушує справи за позовними заявами:
* Підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів, які охороняються законом;
* Державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;
* Прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;
* Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, і засновує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При зверненні з позовом до господарського суду слід розрізняти поняття підвідомчості і підсудності справ.
Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарського суду, або сказано про вирішення спору в судовому порядку, слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, що визначені Законом України «Про господарський суд» і Господарським процесуальним кодексом України. При цьому необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Цивільного процесуального кодексу України у разі об'єднання декількох пов'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші - господарському суду, всі вимоги підлягають розгляду в суді, незалежно від статусу учасників спору.
Господарським судам підвідомчі такі справи:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:
- Спорів, які виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
- Спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
- Інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відомства інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
6. Розгляд господарських спорів третейськими судами
Питання розгляду господарських спорів третейськими судами на сьогодні врегульовано Господарським процесуальним кодексом України та Положенням про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями, установами.
Третейські суди можуть розглядати спори, які віднесені законодавством до компетенції господарських судів (крім спорів про визнання недійсними актів, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, пов'язаних з державною таємницею і справ про банкрутство).
Слід звернути увагу на те, що на відміну від інституту міжнародного комерційного арбітражу на рішення третейського суду може бути переданий господарський спір, незважаючи на наявність спеціального застереження про це в договорі. Слід також зупинитися на тому, що на спір, що передається на вирішення третейського суду, поширюються вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо досудового врегулювання господарського спору.
Розкриваючи переваги вирішення господарських спорів у третейських судах, можна вказати на відсутність необхідності сплати державного мита за розгляд таких справ.